Лист дитини

«Я – людина,  хоча ще дитина. І не має значення, чи тільки-но з’явилася на світ, чи мені 5 місяців, чи 16 років. Я живу. Маю право жити. Я прислухаюсь до світу, вдивляюсь у нього, вростаю своїми думками, мріями, почуттями. Я стаю його частинкою. Нехай і малесенькою. Але серед океану слів хтось почує і мій голос. Нехай тихий, але в ньому та незвідана сила, якої не збагнути вам, дорослим, заклопотаним власними справами, турботами. Я – особистість, і ви маєте прислухатись до мене, почути, помітити мене! Я творю свій світ, він схований десь далеко-далеко, на межі між вічністю і реальністю. І однаково, чи білий він, чи чорний – ніхто не має право нівечити його.

Я – проти зла, проти воєн і насильства, проти фальші і лицемірства, проти сварок і образ. Зазирніть мені у вічі і збагнете: я хочу бачити світ лише добрим, щасливим, усміхненим. Не розбивайте моїх рожевих мрій. Бо ж, зрештою, не так вже й мало залежить від вас».